Еволюція форми палітурки в стародавньому Китаї

Найдавнішою книгою в Китаї була серія бамбукових і дерев’яних шматочків із написаними на них словами під назвою «Цзянці». Він дуже важкий і його важко читати. Пізніше люди вирізали шовк зі словами відповідно до довжини тексту і скручували його в том. Деякі навіть надягали дерев'яні древка на обидва кінці шовкового шовку, і тоді з'явилася книга з "сувоєм".

Після винайдення паперу текст писався на папері, а книга складалася вліво і вправо відповідно до певного розміру. Лицьову і зворотну сторінки обклеювали твердим папером або цупким папером як обкладинку і тильну сторінку. Такий вид палітурки спочатку використовувався для буддійських писань, тому він називається складанням сутри.

У складених книгах передня сторінка і остання сторінка розділені. Коли першу та останню сторінки складеної книги склеїти, середні сторінки розлетяться, як вихор, коли ви відкриєте їх і прочитаєте зі смаком, звідси й назва вихор (див. малюнок ).

З двома вищезазначеними методами палітурки книги, переглядаючи протягом тривалого часу, ламаються на згині, сторінки розкидаються. У династії Сун книги почали переплетати за допомогою склеювання або пронизування шовковою ниткою. Як показано на малюнку, з'явилися луки та рюкзаки.

З середини правління династії Мін почали випускати книги, оплетені нитками. Книги в нитковому палітурі міцні, естетично переплетені та легко читаються.

Після династії Цін друк рухомими шрифтами поступово замінив ксилографічний друк, збільшився випуск і різноманітність друкованої продукції, а технологія палітурки також отримала відповідний розвиток, поступово від ручного керування до механізації. Окрім збереження національної традиції, виготовлення невеликої кількості дорогоцінних видань книжок та старовинних книг, використовуючи нитковий палітурний матеріал, основна форма палітурки – м’яка та тверда палітурка. Методи палітурки поділяються на ручну палітурку, напівавтоматичну палітурку та використання автоматичного палітурного двигуна. Звичайний процес палітурки